"Затемнення"
Повне затемнення – це про темряву, яка обволікає зараз наші землі. Темрява, в якій перемішалися біль, страждання, сумніви і надії. Давнім людям сонячне затемнення здавалось кінцем світу, карою богів. Кінцевість цього природного явища не завжди усвідомлювалась.
Монохроми Анастасії Колібаби, майже гризайлі, відображають стан невизначеності часу – чи то сутінки, чи то світанок. Ми ніби застрягаємо в цьому короткому моменті між днем і ніччю, коли кольори тускніють і майже зникають. Дороговкази згасли, орієнтири заплуталися. Або може це нова реальність, в якій ми опинилися і вже починаємо до неї звикати.
За більш ніж два роки повномасштабної війни митці по різному реагують на трагічні події як перших днів вторгнення і страшних масованих обстрілів, так і на досвід окупації. Художнє висловлювання формується як на рівні безпосередніх експресивних реакцій на сьогоднішні події так і у формі пошуку відповідей у минулому, що передувало війні.
Особливого значення набуває фігура Військового, котрий героїчно стає на захист своєї Землі, перебуває в найтяжчих умовах реальної війни, місяцями, роками наповнюючись цим болісним досвідом.Проект «Затемнення» складається з двох аспектів. По-перше, це певна тиха ода вдячності і болю за тих, хто зараз на фронті. Хто вимушений відмовитись від звичного життя зі своїми близькими, захищаючи себе і всіх нас. Образи військових ніби схоплені об'єктивом документаліста.
Майже документальний стиль оповідання своєчасно закарбовує момент у памʼяті, поки цей пейзаж, насичений боями та військовим побутом,- відчувається настільки суттєвим – розповідає авторка.
Але при всій достовірності і, більше того, буденності зафіксованого на полотні чи на папері моменту, не зникає відчуття містичності того, що відбувається. В кожному кроці, повороті голови чи силуеті гармати прочитується певна прихована закономірність. Паралельно щоденним, що стали вже звичними, переживанням війни, які ніби позбавлені сенсу і ясної мети, лейтмотивом звучить майже біблійна боротьба зі злом, при всій, здавалось би, банальності останнього. Людина, яка захищає свою рідну країну сьогодні – це герой. При цьому герой живий, не забронзовілий. Герой, за яким ніби підглядають. Дуже складно винайти цю межу – реального сучасного героя і при цьому не персонажа (з пропагандистського плакату), а особистості.
Живопис Анастасії Колібаби складний, багатошаровий. Постаті військових, їхні обличчя змінюються в процесі написання – то нагадуючи документальні знімки з їх випадковими, не постановочними позами, жестами, мімікою, то отримують майже риси античних мармурових героїв. Така розпливчатість образу, нечіткість, певна розфокусованість – влучна форма втілення образу війни, де проста, іноді непроявлена до того людина може виявитись героєм, витримує нелюдські навантаження. Сама техніка живопису підлаштовується під непросте художнє завдання – втілити образ воїна, не обтяжуючи його клішованими ознаками і зайвою пафосністю.
Антична статуя із втраченими з плином часу кінцівками, обперта на милицю стоїть, проносячи крізь тисячоріччя свою силу і стійкість. Вона слугує певним еталоном героя, твердою бронзою і ніжною беззахисною плоттю одночасно.
По-друге, це страшні катаклізми війни. Пейзаж, вспоротий війною, виражає біль самої землі. Мертві гармати пускають коріння, перетворюючись на новий химерний ландшафт, сповнений сумною чарівністю. Земля як тіло, скалічене і замучене ненавистю ворога, що прагне руйнувати і вбивати.
Черепи з опаленої глини, які навічно замовкли – артефакти хибної імперської величі, жалюгідної і непереконливої, виставлені немов зразки якоїсь отруйної речовини, бруду. Образ смерті у мистецтві традиційно ніс важливу функцію – нагадування про швидкоплинність життя (memento mori) і, одночасно, мотивацію цінувати це життя. Російська псевдоідеологія і пропаганда повністю знецінює життя як таке і звеличує смерть. Прах до праху. Глина, з якої вироблені перші люди, до глини, до землі. Так і реваншиські псевдоісторичні наративи імперської пропаганди виглядають немов опудала, створені зі сміття, з чого попало, розвалюються на очах, змішуючись з землею.
